Знову Вічний вогонь обпікає серця,
Знову спогади давні дають нам неспокій,
Бо шляхам тим воєннім немає кінця,
Йдуть до вас нескінченно солдати крізь роки,
Забираючи друзів в останній політ,
Щоб по їхніх слідах їхні діти ходили…
Тільки вічний вогонь об’єднає усіх,
Щоб вклонитися вам і солдатським могилам.
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.
















































