Формування національно-патріотичних якостей учнів загальноосвітньої школи

   Система виховання постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, модальний та інтелектуальний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу – найвищої цінності нації та держави.

   Мета патріотичного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури.

   Патріотичне виховання в школах спрямовується на залучення учнів до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Воно здійснюється на всіх етапах навчання в школі, забезпечується всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарованість, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, виховання громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України.

   В основу виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

  Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, від почуття національної наповноцінності, що формувалися віками.

   Сьогодні Україну, яка проголосила державну незалежність визнали більше ста країн світу, однак ми не стали незалежними. Головною причиною цього є наша економічна залежність від Росії. Але не тільки це. Загляньте у так звані українські школи промислових міст: навіть учителі, не кажучи вже про учнів, вийшовши з уроку української мови чи літератури, переходять у спілкуванні на російську. Відомо чимало сімей – вдома спілкуються українською мовою, а вийшовши на вулицю починають говорити російською.

   Ця хвороба, що її так точно помітив і описав Т. Г. Шевченко називається “хохлацький синдром”. Нам постійно нав’язувалися і нав’язуються думки про те, що ми не проживемо без допомоги “старшого брата”. Отже, ми можемо і мусимо перебороти в собі клятий мікроб неповноцінності. Ніхто: ні німець, ні француз, ні американець – не прийде вчити нас національної гідності. Ми самі маємо осмислити нашу природу й історію, прислухатися до голосу крові й зрозуміти, що ми є часткою великого і гордого народу, що нам є чим пишатися, що ми заслуговуємо на повагу до себе.

   Погляньмо правді в вічі. Якщо раніше наші діти мали хоч якісь ідеали, соціальні орієнтири, нехай навіть штучні, надумані, і могли зіставляти з ними власні вчинки, то тепер кіно, телебачення і ринково-вулична література виставляють героями гангстерів, сумнівних закордонних суперменів та повій, що негативно впливає на формування свідомості молодих громадян України.

   Наші діти соромляться бути м’якими, добрими і ввічливими, сприймаючи недоречність і шанобливість щодо інших людей як ознаку недосконалості й відсталості. Натомість вони готові кинути виклик будь-кому, виявити брутальність, зухвалість і нахабство.

   Нам варто пам’ятати крилатий вислів відомого польського письменника Бруно Ясенського, який говорив, що не треба боятися ворогів – у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство.

   Школа це життєвий простір дитини; тут вона не просто готується до життя, а живе. Тому виховна робота планується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника життя, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями. Важливу роль у цьому відіграє позакласна робота. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Домінуюча роль в її організації належить класному керівнику, який є передусім організатором позакласних виховних заходів. Одночасно він є ініціатором залучення учнів до роботи гуртків, секцій у позашкільних закладах.

    Мета формування патріотичних почуттів передбачає вироблення і зміцнення в свідомості кожного громадянина гордості за свою Вітчизну, її історію й традиції, готовності захищати її свободу.

   На класних годинах формуються почуття патріотизму, любові до свого народу, уміння аналізувати зовнішні та внутрішньополітичні умови та уміння самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються у державі і світі. Виховується почуття гордості, глибокої поваги до символів держави, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь.

   Діти відвідують та впорядковують пам’ятники загиблим воїнам-визволителям, що знаходяться на території міста. Учні вітають зі святом Перемоги ветеранів Великої Вітчизняної війни, запрошують їх на виховні години. 

   В кабінетах оформлено куточок державної символіки, де учні мають змогу ознайомитися з державними символами України – Гербом, Гімном, Прапором. Учителі школи постійно виховують в учнів повагу до державних символів, розвивають в них свідомість справжніх громадян і патріотів своєї країни.

   В рамках національно–патріотичного виховання в школі проводяться виховні години, бесіди, темами яких є: святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо.

   Традиційним стало проведення святкувань Дня Збройних Сил України, Дня Соборності, Дня Захисника Вітчизни, “Козацькі забави”, День виведення радянських військ із Афганістану, День Перемоги.

   Учні початкової школи знайомляться з державними символами України, її культурною спадщиною. Учителі намагаються прищепити їм любов до своєї нації, відчути себе її часткою. Проводиться цикл таких виховних заходів: “Із знання свого родоводу”, “Моя сім’я”, “Що в імені твоїм”, “Ми всі українці – єдина сім’я”. Улюбленою формою роботи для цього віку є тематичні екскурсії “Знайомство з містом”, екскурсії до краєзнавчого музею.

   У підлітковому віці настає період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Учні чітко усвідомлюють себе частиною своєї сім’ї. Вони намагаються бути гідними своєї родини. Цьому сприяють такі заходи; “Шануй батька і матір”, “Пісні рідного краю”. Слід використовувати і спрямовувати інтереси учнів в такому напрямку, як проведення рольових ігор, екскурсій, конкурсів, читацьких конференцій…

   Учням старшого віку притаманне громадсько-державне усвідомлення. Вони переживають процес кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави, патріота і оцінюють їх через призму інтересів держави. У виховній роботі із старшокласниками використовуються такі форми роботи: круглі столи, години спілкування, диспути, конференції, вікторини, конкурси, випуск бюлетенів, газет, проведення фестивалів, турнірів. 

  Педагогічну позицію нашого колективу характеризують повага до кожної дитини як до особистості, віра в здатність учнів працювати серйозно, захоплено, творчо. Саме ця позиція визначає вибір методів, засобів, прийомів і форм навчання та виховання, що передбачають самостійність в здобутті знань, обґрунтування і доведення своїх поглядів.

   Навчальний матеріал викладається так, щоб учні не тільки знали й розуміли те суспільство, в якому ми живемо й працюємо, але і вносили свою маленьку часточку в подальше його удосконалення і розвиток, постійно прагнули до покращення навколишньої дійсності.

   Завдання школи та обов’язок педагогів – виростити дітей справжніми громадянами та патріотами з почуттям особистої відповідальності.